Відразу після закінчення Першої світової війни, вже під час підписання Версальського договору, виникло безліч територіальних суперечностей між державами, пов’язаними з розпадом деяких імперій. Навіщо ООН у світі? Аналогічні питання ставили і на початку XX століття, коли для подолання цих проблем було вирішено створити Лігу Націй. Це зараз так називається міжнародний футбольний турнір, а 1920 року однойменна організація мала певну політичну вагу. Крім вирішення територіальних суперечок, Ліга Націй намагалася запобігати новим військовим конфліктам. Це їй вдавалося, але лише на рівні тимчасових сутичок. Коли 1930-ті роки Гітлер почав завойовувати сусідні країни, ніякі резолюції Ліги Націй його зупинили. У результаті до початку війни з СРСР організація практично перестала існувати, ставши марною.
Однак святе місце порожнім не буває. Питання про те, навіщо потрібна ООН, виникло вже в розпал Другої світової війни. У серпні 1941 року США та Великобританія, стурбовані активністю німецьких військ на Східному фронті, домовилися про створення антигітлерівської коаліції. Тут треба особливо відзначити, що цілі у сторін, що домовилися, були дещо різні. Англія всерйоз побоювалася, що після можливої перемоги над Радянським Союзом Гітлер візьметься за неї. Американців від основного театру бойових дій відокремлював океан, але вони сподівалися поживитися на постачанні зброї, хоча в повній безпеці теж не були.
За місяць до коаліції приєднався і СРСР, який уже відкрито воював із фашистами. Незабаром сюди влився і Китай, якому потрібен надійний захист від агресії Японії – головного союзника Німеччини. Цей союз, що одержав назву Атлантична хартія, і став фактичним прообразом Організації Об’єднаних Націй.
Але з якою метою започаткували ООН?
Як і Ліга Націй, ця організація була створена після війни. Офіційно наприкінці червня 1945 року було затверджено Статут ООН, який набув чинності 25 жовтня. Ця дата заснування ООН вважається її офіційним днем. Виходить, що цього року союзу виповниться 80 років.
На момент заснування ООН до неї увійшла 51 держава, а зараз їхня кількість збільшилася майже до 200. Цікавою і навіть знаковою стала структура нової організації. Загальними зборами всіх учасників призначалася Генеральна Асамблея, оголошена основним дорадчим органом. Але фактично головним законодавчим та керівним центром стала Рада Безпеки, до якої спочатку увійшли учасники Атлантичної хартії та Франція.
Навіщо заснували ООН саме в такому форматі? Ці п’ять країн були обрані невипадково – вони або вже мали атомну зброю, або були близькі до її створення. Країни цієї п’ятірки стали постійними членами Ради Безпеки, а згодом до них приєднали ще десять тимчасових, яких обирали на два роки.
Залишається відзначити останній дуже важливий чинник. Кожен із постійних учасників досі має так зване право вето. Будь-яка із п’яти провідних країн може в односторонньому порядку заблокувати будь-яку резолюцію ООН. Цей пункт Статуту викликає постійні суперечки між Росією та США. Але ж він і захищає організацію від прийняття необдуманих рішень, вигідних якійсь одній групі держав.
Таким чином, мета ООН залишається незмінною – запобігання глобальним конфліктам, підтримка миру та забезпечення міжнародної безпеки.
