Сніг, Мийка та змова: Григорій Распутін як помер, так і залишився загадкою
У грудні 1916 року Петроград трусило від холоду, нестачі хліба та параноїдальних чуток. У центрі загальної уваги опинився сибірський селянин, який якимось дивом підкорив собі весь російський імператорський двір. Якщо вас хоч раз цікавило, Григорій Распутін як помер, ви напевно чули цю моторошну, майже голлівудську байку: його щедро труїли ціанідом, розстрілювали впритул, били свинцевою гирею, а він усе одно дихав, бігав завулками і боровся за життя, поки не пішов під товстий лід Неви. Але історія — штука вперта, і вона рідко нагадує дешеві трилери.
Трохи бекграунду для розуміння епохи. Григорій Юхимович Распутін (1869–1916) не мав ані знатної крові, ані офіційної посади в уряді Російської імперії. Звичайний мандрівник із Тобольської губернії, містик та самопроголошений цілитель. Проте напередодні революції його слово важило більше за доповіді міністрів. Секрет впливу «старця» був простим, але глибоко трагічним для монархії. Спадкоємець престолу, царевич Олексій, страждав на гемофілію — його кров не згорталася. Звичайний синець міг перетворитися на смертельну внутрішню кровотечу. Офіційна медицина розводила руками, а от Распутін умів заспокоювати хлопчика і зупиняти напади. Для імператриці Олександри Федорівни він став єдиним рятівником сина. А для політичної еліти — небезпечним шарлатаном, який дискредитує трон під час кровопролитної Першої світової війни.
Підвал Юсупових: як помирав Григорій Распутін цієї зимової ночі
Проти сибірського фаворита згуртувалася доволі строката компанія. Золотий хлопчик і найбагатший спадкоємець імперії князь Фелікс Юсупов, епатажний депутат-монархіст Володимир Пуришкевич та двоюрідний брат царя, великий князь Дмитро Павлович. Вони щиро вірили: варто лише прибрати «темну силу», як імператор Микола II візьметься за розум, і країна буде врятована.
У ніч на 30 грудня (за новим стилем) Распутіна виманили до палацу Юсупових на набережній річки Мийки. Приманкою слугувала дружина Фелікса, красуня Ірина, з якою гість давно шукав знайомства. Насправді ж Ірина перебувала в маєтку в Криму. Юсупов облаштував у підвалі імпровізовану їдальню: розклав на підлозі шкуру білого ведмедя, завів грамофон із життєрадісною мелодією «Yankee Doodle» і запропонував гостю зачекати, поки господиня «звільниться від інших гостей» нагорі.
Саме там, у підвалі, Распутіну запропонували тістечка з рожевим кремом та келихи з мадерою. Юсупов у своїх мемуарах переконував увесь світ, що їжа була щедро приправлена ціаністим калієм. І з цього моменту починається той самий міф про невразливого демона. Отрута нібито не подіяла, наляканий Юсупов пішов по револьвер і вистрілив гостю в груди, але той згодом ожив і накинувся на свого ката.
Проте офіційні матеріали слідства та історичні факти малюють зовсім іншу картину подій:
- По-перше, отрута могла бути цілковитою фікцією. Лікар Станіслав Лазаверт, який відповідав за хімічну частину змови, перед смертю зізнався, що порушив клятву Гіппократа не зміг: в останній момент у нього здали нерви, і він підсипав у тістечка звичайний нешкідливий порошок. За іншою, суто хімічною версією, навіть якщо ціанід там був, глюкоза в кремі та солодкому вині миттєво його нейтралізувала.
- По-друге, смерть від утоплення — чиста вигадка змовників для надання історії більшого драматизму. Професор Дмитро Косоротов, який проводив офіційний розтин тіла, зафіксував відсутність води в легенях. Коли тіло скидали в ополонку на Малій Невці, викидаючи слідом його шубу та один чобіт, цілитель був уже мертвий.
- По-третє, фатальний постріл викликає найбільше запитань у сучасних дослідників. Загалом було три вогнепальні поранення. Останнє, точно в центр чола, зробили впритул, коли жертва вже лежала на снігу у дворі. Калібр кулі суттєво відрізнявся від зброї Юсупова чи Пуришкевича. Деякі криміналісти припускають, що контрольний постріл з англійського револьвера Webley зробив Освальд Рейнер — друг Юсупова по Оксфорду і за сумісництвом агент британської розвідки. Лондон панічно боявся, що фаворит вмовить царя укласти сепаратний мирний договір із Німеччиною.
Що сталося після смерті найвідомішого мандрівника імперії
Коли новина про вбивство розлетілася Петроградом, столична аристократія не приховувала радості. У театрах публіка аплодувала стоячи, шампанське лилося рікою. Змовники стали мало не національними героями. Але тріумф виявився недовгим. Жорстока, позасудова розправа над наближеним до царської родини не врятувала монархію — вона пробила в ній останню діру.
Вбивство розірвало крихкий зв’язок між палацом та вулицею. Простий народ сприйняв новину через власну призму: великі пани безкарно вбили простого мужика лише за те, що він один міг зайти в царські покої і донести імператору гірку правду про життя низів. Для селян Російської імперії це стало знаком того, що в палаці остаточно перемогла чужа, ворожа їм аристократія.
До падіння багатовікової династії Романових залишалося трохи більше ніж два місяці. У лютому 1917 року спалахнули масові страйки, які переросли в Лютневу революцію. Імперія посипалася, імператор зрікся престолу. А колишні змовники, тікаючи за кордон від більшовицького терору, роками змагалися у написанні мемуарів, де кожен намагався перебільшити свій героїзм у ту зимову ніч, перетворивши реальне вбивство політичного опонента на прибуткову містичну легенду.
