У медицині так заведено називати найпершого хворого на інфекційну хворобу. Але чому не «пацієнт №1» – так було б точніше? А тому, що спочатку нуль до цієї історії жодного стосунку не мав. Під час першого спалаху вірусу ВІЛ-інфекції у США значком «о» позначили пацієнта з («out» англійською) іншого міста. Запис потрапив на очі журналістам, які букву прийняли за цифру – і нульовий пацієнт, образно кажучи, вирушив гуляти світом. Відтоді питання «хто такий нульовий пацієнт» набуло особливого значення в епідеміології.
Хто такий нульовий пацієнт і навіщо його шукають
Визначення такого хворого – найважливіше завдання епідеміологів. Адже в такий спосіб з’ясовується історія виникнення небезпечної хвороби і заразом присікається можливість її подальшого поширення. Це ключовий крок у стримуванні епідемії. Найсвіжіший приклад – коронавірус. Як знаходять нульового пацієнта, хто він такий, де він заразився і з ким контактував – від цього може залежати здоров’я мільйонів. Пошуки нульового пацієнта, начебто, вже завершено, але єдиної думки дослідників із цього приводу досі немає.
Наразі достеменно відомо, що злощасний вірус уперше з’явився в Китаї, у місті Ухань. Більшість вважає, що на місцевому ринку морепродуктів нульовий пацієнт придбав кажана і використовував його в їжу, після чого заразився. У цьому немає нічого дивного – звірята, які люблять висіти донизу головою, часто є переносниками вірусів серйозних хвороб, але самі на них чомусь не хворіють. Що означає подібне перенесення? Те, що тварина залишається джерелом інфекції, не хворіючи сама. Але звідки миша на ринку морепродуктів? І чому спалахів захворювання не було раніше?
Дехто взагалі вважає, що нульового пацієнта потрібно шукати не в Китаї. Морепродукти на найбільший місцевий ринок звозять мало не з усього світу. Можливо, десь в океані є загублений острів із морськими мешканцями та людьми, в яких коронавірус ще живе…
Є й прихильники версії буквально протилежної. Вони стверджують, що вірус має штучне походження. Річ у тім, що в тій же Ухані розташована велика вірусологічна лабораторія, діяльність якої дуже засекречена. І нібито там віруси не тільки досліджують, а ще й займаються створенням бактеріологічної зброї, якою злощасний мікроорганізм і є. Просто стався витік лабораторного матеріалу, який дійшов до ринку морепродуктів. Тож крапку в цій історії ставити рано – занадто багато невідомого. До кінця незрозуміло навіть, як знаходять нульового пацієнта в таких заплутаних ситуаціях.
Іноді пошуки нульового пацієнта нагадують заплутаний детектив і призводять до несподіваних результатів. Наприклад, ВІЛ-інфекцію тривалий час виявляли в СРСР тільки в іноземців, які приїжджали в країну. І раптом – масовий спалах хвороби в Елісті. І не де-небудь, а в дитячій лікарні! Вчені були просто спантеличені – такого просто не може бути, адже відомо, що СНІД передається найчастіше статевим шляхом.
Тільки після ретельного дослідження та обстеження батьків і їхніх дітей було встановлено, що в цьому випадку нульовим пацієнтом був батько одного з новонароджених, який, у свою чергу, заразив СНІДом свою дружину. А тій робили ін’єкції зі скляного багаторазового шприца, який був погано простерилізований. Точніше – прокип’ятили з цього шприца тільки голку. А в скляному циліндрі залишалися найдрібніші частинки крові інфікованої жінки… І це ще один приклад, як ланцюжок подій, що розпочався з однієї людини, може спричинити епідемію.
