Статут НАТО містить лише 14 статей і містить цілком зрозумілі формулювання, які добре опрацьовані юридично. Але одна з цих статей, п’ята, все-таки допускає різне тлумачення деяких пунктів. І це при тому, що саме вона є однією з головних у всьому Атлантичному союзі. Стаття 5 НАТО часто стає об’єктом обговорень і суперечок.
Останнім часом президент США Дональд Трамп закликає європейські країни збільшити свої витрати на озброєння в рамках НАТО, які і без того досить високі. Але поки що ніхто з членів союзу не збирається його залишати. Ба більше, є охочі до нього вступити, за прикладами далеко ходити не треба. Як пояснити таку наполегливість?
Вся справа в цій самій п’ятій статті. Її головне положення полягає в тому, що військовий напад на одного з членів альянсу розглядається як одночасна агресія проти всіх членів НАТО. І після цього кожен учасник цього союзу має право надати допомогу безпосередньому об’єкту нападу, включно з участю у військових діях. Стаття 5 НАТО – що означає? Це формула колективної оборони, але з відкритим формулюванням.
Чи застосовували статтю 5 НАТО: коли і за яких умов
Говорячи простою мовою, країни з відносно скромними оборонними можливостями, вступивши в НАТО, можуть розраховувати на захист більш впливових і заможних союзників. Насамперед, маються на увазі, звісно, США. Тому приклади застосування статті 5 НАТО так цікавлять країни-кандидати та аналітиків.
Однак не все так однозначно. Уже йшлося про те, що нинішнє заокеанське керівництво не особливо горить бажанням робити зі своєї країни ланцюгового пса-охоронця європейських держав. Плюс до цього, у Статуті не конкретизуються розмір і масштаби допомоги.
Умовно кажучи, якщо якась третя країна нападе одного разу на Туреччину, Анкара може розраховувати на те, що всі інші члени альянсу вступлять у цю війну на її боці. Але це, так би мовити, теоретично. На практиці можна ж і словом підтримати, і постачанням тільки певних одиниць зброї. Тобто, стаття 5 НАТО дає можливості, але не зобов’язує до повної участі.
Звичайно, навіть гіпотетична можливість взаємодопомоги потенційних агресорів стримує. За весь час існування альянсу члени союзу жодного разу не зазнавали військового нападу інших країн. Приклади застосування статті 5 НАТО можна перерахувати на пальцях. Атака на американські хмарочоси не береться до уваги – це був терористичний акт, а не військові дії з боку якоїсь держави.
Але, незважаючи на це, США все-таки застосовували статтю 5 НАТО у відповідь на події 11 вересня. Було створено міжнародну коаліцію для спільних ударів по Афганістану, де ймовірно окопалися терористи. Це був єдиний поки що випадок, коли застосовувалася стаття 5 НАТО, та й то не зовсім вдалий. Зрештою, союзні війська Афганістан покинули. Причому, евакуація американців багато в чому нагадувала втечу.
Є ще одна проблема, пов’язана зі статтею про військову взаємодопомогу, яку поки ніхто теж не вирішив. Так, нападів ззовні на країни НАТО не було. Але в середині сімдесятих років відбулася війна між членами альянсу. Греція і Туреччина майже місяць воювали між собою з приводу Кіпру, і, до речі, відносини між цими країнами залишаються напруженими й досі. Кому кого підтримувати, в разі чого, – незрозуміло. А що означає стаття 5 НАТО в такому разі – питання, на яке в альянсу досі немає відповіді.
